Оксана Забужко Про 150 років емському расєйському указу
30 травня 2026-го минуло 150 років, відколи в Бад-Емсі російський цар Олександр ІІ підписав указ про криміналізацію “украйнофільства” (переведення всіх інституційних проявів української ідентичности з відомства Міносвіти, як це було в 1863-1876 рр., у відомство МВС, тобто жандармерії: якщо доти це було питання цензури – а рос. цензорів, як з’ясували українці, можна було й підкупити! – то від 1876 по 1905 р. включно за “українство” стали просто, по-сучасному кажучи, “брати на підвал”, і є сильна, хоч і не до кінця ще доведена істориками підозра, що саме через ті “втрачені роки” ми й програли державу у 1918-1920-му: пропустили етап політичної до неї підготовки, “третю стадію націотворення” за М.Грохом).
Мені не подобається, що у нас такі формативні для нашого сьогодення події проговорюються так мало й убого, – а відтак і політичні наративи круг актуальної війни формуються без будь-якого розуміння контексту (досить було б сказати, що кремль намагається обнулити історію російсько-українських стосунків до епохи Емського указу, от і вся вам “се-ве-о” з “денацифікацією” вкупі!).
Вдуматись лишень: усього 150 літ тому, в дитинстві моєї прабабусі, Олександр ІІ підписав смертний вирок моїй країні, культурі, мові, книжці, прирікши мене на неіснування, – і от я тут, серед гамору національного книжкового ярмарку, навіть попри війну все ще не гіршого за провідні європейські, підписую довгій черзі читачів свої книжки, скаржачись на втому, за яку мої попередники півжиття б оддали, – і свідомість того, яка це насправді колосальна історична перемога, сумарним зусиллям чотирьох поколінь здобута, дає сили – мов помножені на всі оті чотири покоління нараз!
(Тому, м.ін., я дедалі гірше розумію тих, хто скаржиться на депресію й опускання рук в той час, як наше військо методично й невхильно добиває, удар за ударом, ту саму імперію, яка 150 років тому нас була так рішуче хоронила: люди добрі, невже ж ви справді гадаєте, що, перемігши тоді – за не-по-рів-нян-но гірших історичних умов! – ми не переможемо тепер – уже на фінішній прямій цього страхітливого марафону?..)
Просто – робімо своє.
І не перемикаймось.
Оксана Забужко, українська письменниця, феміністська літературознавиця, поетеса, есеїстка, публіцистка, викладачка та політична активістка
Останні новини
- Алекс Лимар Проблеми, котрі супроводжують поводження з відходами, Україна перекладає на майбутні покоління
- Валерія Іваненко За кожним сильним чоловіком завжди стоїть сильна жінка
- Лесь Подерв’янський Нічого не планую. Як узагалі можна щось планувати?
- Тарапунька Юрій Тимошенко А вам, пане міністре, пораджу – міркувати треба не ящиками, а головою
- Вадим Денисенко Про математику, НМТ і відсутність дискусії в суспільстві, яка є глобальною загрозою для держави
- Акварель «Вигляд на Михайлівський Золотоверхий» визначена як картина Тараса Шевченка
- Олег Кубах Не тримаю зла на «Київтеплоенерго». В усьому винен американський президент
- Данило Гетманцев Цифровізація йде семимильними кроками. Але чому кеш зберігає сильні позиції?
- Оксана Забужко Про 150 років емському расєйському указу
- Лесь Подерв’янський Завжди треба вчитися думати своєю головою
- Іван Зімбіцький Хто підкладає путіну свиню?
- Олена Жукова· В Україні суперечки щодо «дроблення ФОП», оподаткування посилок А що в інших економіках?
